В Україні приблизно третина громадян підтримують членство України в НАТО, третина – проти, третина – не визначилася. Нині, особливо напередодні президентських виборів, ми часто стаємо свідками політизації проблематики НАТО всередині України.
Про популяризацію ідеї євроатлантичної інтеграції, інформування населення та з якими проблемами стикається Україна на шляху до Альянсу, «АП» розповів голова Громадської ліги Україна-НАТО Сергій Джердж.
– Судячи з опитувань громадської думки, за останні роки рівень підтримки членства України в НАТО зупинився на одній позначці. Чи не означає це, що у нас відбувається процес гальмування євроатлантичної інтеграції?
– Я б не сказав, що відбувається гальмування процесів інтеграції. Просто ми повинні стати внутрішньо сильнішими. Ми повинні позбутися негативних стереотипів щодо НАТО і в суспільстві, і в політиці. Суспільство орієнтується на думку політиків і державних діячів. З іншого боку, політики чутливі до настроїв суспільства. Якщо б в країні 60-70% населення підтримувало членство в НАТО, то більшість політиків стверджували б, що саме вони першими виступили за ідею інтеграції в Альянс. Зрештою, якщо в нас є більше часу, ми зможемо краще підготуватися. Цікаво, що на запитання, чи бажаєте ви отримати від НАТО допомогу в разі якоїсь природної, техногенної катастрофи чи іншої загрози для держави, близько 70% громадян відповіли «так». Це свідчить про те, що в українському суспільстві немає «генетичного» несприйняття НАТО. Насправді ми відкриті для співпраці, а проблема полягає в непоінформованості населення. Відповідальним людям, державним службовцям, які на своїх плечах тягнуть всю роботу щодо співпраці з НАТО, громадським організаціям, які опікуються цими питаннями, науковцям потрібно ще продовжувати свою роботу, щоб суспільство стало більш поінформованим.
Україна могла б бути членом НАТО сьогодні, якщо б ми були послідовними і не мали тих протиріч, які зрештою «підігріваються» ззовні.
– Чим, на Ваш погляд, пояснюються побоювання частини українців, що вступ України до НАТО погіршить її стосунки з Росією, яка, як відомо, рішуче виступає проти розширення Альянсу?
– Цьому сприяють існуючі стереотипи. Корінь нашого нерозуміння саме в тому, що ми не знаємо, як створювалась організація, як вона діє в наш час. Дій-сно, НАТО створювалась як оборонне об’єднання, яке намагалося збалансувати наростаючий деструктивний вплив Радянського Союзу в Східній Європі. Тоді на всьому європейському континенті була непроста політична обстановка: локальні конфлікти, громадянські війни, і це попри те що Друга світова війна закінчилась. НАТО створювалась як європейський проект, це була ідея європейських країн, які відчували свою слабкість і незахищеність та мали потребу об’єднатись задля того, щоб в майбутньому не виникало нових загроз. США спочатку не хотіли приєднуватись до цієї структури, тому що не мали бажання втручатись у справи Європи. Але, зрештою, після вмовлянь європейців, зокрема французького Президента генерала Шарля де Голля, Америка погодилась.
Сама ідея колективної безпеки належить малим державам, які мали недостатньо сил, щоб протидіяти великим країнам. Одним з ініціаторів створення такої системи була Бельгія, нейтральна країна, яка була двічі окупована, і в Першу і в Другу світові війни. Бельгійці зрозуміли, що нейтралітет не діє. Вони почали шукати захисту в системі колективної безпеки. Тоталітарним країнам Альянс не потрібен.
Іноді Альянс сприймають як протидію Росії. Насправді це не так. НАТО – це політико-військова організація, що активно співпрацює з багатьма партнерами, в тому числі і з Росією, яка, до речі, є її стратегічним партнером. У НАТО є дві великі програми: «Партнерство заради миру (ПЗМ)» і «Серед-земноморський діалог (СД)». Росія бере участь у ПЗМ. Російська еліта, військові і політики знають все про НАТО і співпрацюють з Альянсом. Проте, щоб утримати своїх громадян в покорі, російський тоталітарний режим потребує зовнішньої загрози. Тому для населення Росії через ЗМІ підтримується міф про загрозу НАТО. На жаль, російські ЗМІ своєю тенденційністю та дезінформацією покривають і українське інформаційне поле.
– Деякі політичні сили наголошують на проведенні референдуму з питання вступу України до Альянсу саме зараз. Як Ви ставитесь до цієї ідеї?
– Якщо депутати та урядовці, маючи повну інформацію про Альянс, дані розвідки, служби безпеки, геополітичне прогнозування й інформацію аналітиків, експертів з питань безпеки, не знають, як краще забезпечити безпеку для держави, то народ точно знає менше за них. Референдум у даному ви- падку – це перекладання відповідальності. Якщо референдум потрібний для того, щоб визначити в суспільстві ступінь підтримки ідеї вступу до НАТО, то для цього можна проводити соціологічні опитування. Політичні сили спекулюють цією темою.
Зрештою, в світі є не так багато поважних міжнародних організацій, членство в яких є важливим для української держави. Це ООН, ЄС, НАТО, СОТ, Міжнародний валютний фонд (МВФ), ЮНЕСКО, інші міжнародні організації. Україна є членом частини цих організацій, в інших набуває членства. Однак ми не проводили жодного референдуму з питання, наприклад, вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). А якби й провели, переконаний, що відповідь була б негативною, тому що більшість людей не мають глибоких знань в макроекономіці. Проте ми довіряємо рідному Міністерству економіки України, експертам-економістам, які стверджують, що членство в СОТ – це крок на шляху економічного зростання. Подібна ситуація і з питанням безпеки. Міністерство оборони, силові структури країни, експерти з питань безпеки запевняють, що членство в НАТО корисне для нашої держави. Потрібно довіряти своїм експертам. А зробити всіх громадян України фахівцями з питань економіки чи безпеки неможливо, навіть тривалим шляхом інформування чи просвітництва.
– Чи можна сказати, що громадські організації зараз працюють ефективніше щодо інформування громадян про НАТО, ніж політичні партії?
– Якщо порівняти політичні партії і громадські організації, то другі працюють краще саме з інформування населення. Ми, представники громадських організацій, ставимося до цієї теми незаполітизовано – як до теми, що актуальна для всіх громадян України, незалежно від політичних переконань. Тому питання безпеки об’єднує всіх: усі регіони країни, старих і молодих, військових і цивільних. Ми зацікавлені в тому, щоб безпека вивчалась як наука. Політичні ж партії часто зацікавлені лише в піднятті власного рейтингу, тому спекулюють на темі безпеки, не заглиблюючись в суть, в контент. А поверхневе ставлення до безпекових питань є небезпечним по суті. Недооцінка загроз, які є в державі, є неприпустимою легковажністю, ризиком, що ставить під загрозу життя мільйонів людей. Тому часто політичні угрупування не пропонують і не виконують жодних конкретних дій для вирішення питань безпеки. От і ефект від політичних партій невеликий.
– Чи існує специфіка популяризації ідеї інтеграції саме нашої країни в НАТО?
– НАТО не буде проводити інформаційну кампанію в Україні, бо це внутрішня справа нашої країни. Питанням безпеки держави і співпраці з НАТО повинні займатись наші фахівці – влада, державні діячі, політики, відповідні структури. Під час інформування населення потрібно враховувати дві проблеми: матеріально-технічну та політико-ідеологічну.
Щодо фінансового забезпечення, то раніше держава не виділяла кошти на цю інформаційну кампанію, лише частково виділяла у 2007-2008 роках, коли почалося зростання кількості та якості освітніх програм, видавництво літератури, проведення спеціальних заходів. Цього року держава виділяє ще менші кошти, криза вносить свої корективи, проте робота продовжується.
Політико-ідеологічна проблема є більш складною. Вона полягає у протидії певних політичних сил і груп, зокрема тих, хто і відверто, і приховано виступає проти європейського вектору розвитку України взагалі. Нема кон- сенсусу навіть серед політичних партій, які мають фракції в парламенті. Це гальмує інформаційну кампанію. У країнах, які нещодавно набули членства в НАТО та ЄС, мав місце політичний консенсус: в Польщі і Литві, в Болгарії і Чехії навіть комуністи підтримували членство своїх країн у НАТО. Бо питання безпеки – це святі питання для людини. В Україні ж політичні сили дезорієнтують суспільство, часто створюючи нові міфи про НАТО.
– Які реформи у військовій та цивільній сферах повинна здійснити Україна, щоб вступити в НАТО?
– Сам шлях до НАТО і зміни на цьому шляху – прогрес для нашої держави. Реформувати потрібно не тільки сектор безпеки, а й суто цивільні державні інституції. Проте для цього нам не потрібно шукати особливих шляхів трансформації – ми можемо адаптувати до умов України вже існуючі євроатлантичні моделі, що були створені досвідом європейських країн-членів НАТО під час їхньої інтеграції.
Сьогодні для України більш актуальним і складним питанням є здійснення реформ у суспільстві, ніж у секторі безпеки. Усі міністри оборони України, наскільки я пам’ятаю, запевняли, що українська армія готова до вступу в НАТО. Проте справа за суспільством у цілому, бо в організацію вступають не лише збройні сили, а вся країна.
Для нас членство в НАТО – не лише інструмент безпеки, а й геополітичний та геоекономічний вибір. Це певний етап на нашому європейському шляху. Усі східноєвропейські країни, які набули членство в НАТО, згодом вступили до Євросоюзу. Вливаючись в сім’ю країн-членів НАТО, ми повинні удосконалити громадянську, економічну, судову, політичну сфери, щоб загалом українське суспільство певною мірою корелювалось із суспільствами країн-членів НАТО.
– Чи дійсно військова реформа передбачає скорочення армії?
– Ні, тому що реформування збройних сил, скорочення чи збільшення армії – внутрішня політика держави. При вступі в НАТО важливо те, щоб армія була обороноздатною і мала хороше забезпечення. Облаштування армії – справа кожної окремої країни. Армії країн НАТО є національними: немає військ НАТО, немає спільної уніформи для військових країн-членів НАТО. Кожна країна має власну армію, власну систему призову, власну зброю і військову науку. Стандарти НАТО вимагають зміни лише тих структур, що відповідають за взаємодію. Насамперед це використання англійської мови як засобу комунікації, вдосконалення системи зв’язку, досягнення взаємосумісності. Цьому сприяє проведення спільних маневрів і це уможливлює здійснення міжнародних миротворчих місій.
– Чи зацікавлені бізнес- структури в просуванні ідеї інтеграції?
– Чесні бізнес-структури зацікавлені в євроатлантичній інтеграції, тому що вона веде за собою захист прав виробника й споживача, нівелювання корупції, зрозумілі правила гри в бізнесі, економічний розвиток. Для тієї частини бізнесу, що паразитує в державі та працює за непрозорими схемами, вступ до НАТО є невигідним. Загалом, членство в НАТО сприятиме економічному зростанню і дасть поштовх для інвестицій, оскільки ми матимемо гарантії безпеки й менше зусиль будемо приділяти оборонним аспектам.
– Хто, крім держави, фінансує кампанію з інформування населення про НАТО?
– Цілісною кампанією це назвати важко, але процес інформування відбувається. Державні органи влади, міністерства й відомства сприяють цьому. Особливий вклад роблять неурядові організації країн-членів НАТО, міжнародні агенції та фонди. Українські громадські організації часто працюють над інформуванням населення на власному переконанні й вірі, на бажанні закріпити Україну в Європі. У Громадську лігу Україна-НАТО входить 72 неурядові організації, членами яких є люди, які цікавляться темою безпеки, часто це науковці, викладачі, колишні військовослужбовці, які витрачають свій час і зусилля на просування ідей інтеграції та впровадження філософії миру та безпеки. Робота йде, але вона могла бути більш ефективною. Для цього потрібне краще фінансування та краща система взаємодії державного і недержавного секторів, центральних органів виконавчої й місцевих влад. Якщо б до роботи над інформуванням долучилось більше регіональних неурядових організацій, регіональні державні підрозділи, мас-медіа, осередки політичних партій, то населення було б значно краще обізнане про НАТО.
– Існує думка, що в разі вступу України до НАТО та ЄС політика держави буде залежати від рішень цих організацій. Це так?
– НАТО – це міжурядова угода з безпеки. І все. Це система взаємодії між секторами безпеки країн щодо протидії загрозам. Кожна держава-член НАТО має право самостійно визначити, чи підтримує вона рішення організації і наскільки вона буде задіяна в реалізації цього рішення. Не потрібно недооцінювати НАТО, але не потрібно й переоцінювати цю організацію. Просто країни-члени НАТО – це союзники, які керуються принципом «один за всіх і всі за одного».
Натомість ЄС – складна наддержавна структура, що має власний парламент і систему урядування, рішення яких повинні дотримуватись країни-учасниці.
Потрібно розуміти те, що рішення в НАТО приймаються консенсусом. Україна повинна докласти певних зусиль для того, щоб інші країни-члени організації схвалили її приєднання до лав Альянсу. Одночасно аналітики НАТО усвідомлюють, що без безпечної і стабільної України не може бути повної безпеки в Європі.
– Найближчим часом в Києві відбудеться 55-та Генеральна Асамблея Асоціації Атлантичного Договору. Це громадський захід?
– Асоціація Атлантичного Договору (ААД) – це міжна-родна громадська організація. Можна сказати, що це найбільша та найстарша міжнародна громадська організація, що працює з НАТО, бо вона майже ровесниця НАТО. До складу ААД входять громадські організації євроатлантичної спрямованості 42 країн. За статусом ці неурядові організації є або членами ААД, якщо їх країни є членами НАТО, або асоційованими членами ААД, коли вони представляють країни-партнери НАТО. Від України асоційованим членом є Атлантична рада України.
Асоціація та її національні організації об’єднують широке коло цільових груп, до складу яких входять колишні міністри, посли, парламентарі, включаючи досвідчених фахівців, політиків, військових, громадських лідерів, представників бізнесу, що цікавляться безпековими проблемами, проблемами зовнішньої політики і віддані справі просування цінностей європейської і євроатлантичної інтеграції.
55-та Генеральна Асамблея ААД вперше відбуватиметься в Україні 7-10 жовтня 2009 року. Для України це можливість вивчення міжнародного досвіду країн – нових членів і НАТО, і ЄС. Є нагода не лише краще зрозуміти чим є НАТО сьогодні, але й осмислити роль саме неурядових організацій великої кількості країн, які об’єднались задля поширення й укріплення питань безпеки, а також налагодження співпраці, що сприяє зростанню громадської підтримки цих питань. Також для нас це нагода продемонструвати міжнародно визнану роль України як важливого чинника збереження миру та стабільності в регіоні, країни-дистриб’ютора безпеки, країни-миротворця та стратегічного партнера і НАТО, і Європейського Союзу та сприяти наближенню і конкретизації інтеграційних процесів.
